КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ: ЗМІСТ, ОСНОВНІ ВИМОГИ, НОРМИ ТА ЕЛЕМЕНТИ. СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ

Поняття «культура» має декілька значень. Наприклад, говорять про культуру суспільства в цілому, про культуру тієї або іншої його частини, про культуру окремих видів людської діяльності.
Діяльність людини може здійснюватись як у виробництві матеріальних благ, так і в створені духовних цінностей. В зв’язку з цим розрізняють матеріальну культуру та духовну культуру.
До матеріальної культури відносяться всі засоби виробництва, що виробляються у сфері суспільного господарювання. Рівень і характер розвитку матеріальної культури тісно пов’язаний із розвитком продуктивних сил і визначається системою виробничих стосунків, що функціонують в економіці. Матеріальна культура є показником рівня практичного опанування природи людиною.
До духовної культури відноситься рівень розвитку науки, освіти населення, медичного обслуговування, мистецтва, а також моральні норми поведінки в суспільстві, рівень розвитку духовних потреб і інтересів людей. Таким чином, культура охоплює усі досягнення людей у процесі її розвитку як в сфері матеріального виробництва так і в сфері духовного життя.
Культура людей надзвичайно динамічна, оскільки сучасне покоління може прогресувати лише тільки на основі творчого оволодіння культурними цінностями попередніх поколінь. Культура управління є складовою частиною людської культури і являє собою форму відтворення загальнолюдських культурних цінностей у сфері управління.
Щодо змісту культура управління являє собою сукупність досягнень в організації і здійснені процесу управління, організації управлінської праці, використанні техніки управління, а також вимог, що пред’являються до системи управління та її працівників. Як складова частина загальнолюдської культури культура управління має ряд особливостей, що відрізняє її від всіх інших видів і форм культури. Ці особливості зумовлені нормами і принципами суспільної моралі, етики, естетики і права та проявляються у таких вимогах як:
* цілеспрямованість та доцільність (можливість системи досягати поставлених цілей);
* цілісність (реалізація єдиної системи культурних цінностей);
* взаємозалежність (наявність оптимального співвідношення між всіма сферами культури і можливості її реалізації в культурі управління);
* динамізм (можливість адаптації системи до нових умов);
* відкритість (можливість взаємодії з іншими сферами загальнолюдської діяльності);
* схильність до вдосконалення.
Але на практиці оцінити культуру управління за переліченими загально-системними показниками дуже складно, оскільки кількісні методи виміру цих показників розроблені ще недостатньо. Тому частіше користуються показниками оцінки окремих елементів системи. Це показники, які свідчать про дотримання системою і її окремими елементами норм, що прийняті в суспільстві.
Моральні норми регулюють поведінку людини у сфері моралі, всі стосунки у суспільстві, в тому числі і відносинах управління. Наявність моральних норм в процесі управління є найважливішим показником рівня цієї культури.
Юридичні норми формулюються державно-правовими, організаційно-правовими, нормативними актами. Рівень культури управління значною мірою залежить від ступеня розробки юридичних норм управління і реалізації їх в процесі управління.
Економічні норми визначають значення економічних показників, що мають бути досягненні у процесі господарської діяльності. До них, наприклад, відносяться фінансово-кредитні і кошторисно-калькуляційні норми, норми рентабельності, взаєморозрахунків з бюджетом, економічного стимулювання. Наявність економічних норм та ступінь їхнього здійснення в процесі управління в цілому характеризує культуру управління.
Організаційні норми визначають структуру організації, склад і порядок діяльності окремих підрозділів організації та її робітників, їхні взаємовідносини, правила внутрішнього розпорядку, послідовність та періодичність виконання різноманітних операцій і видів діяльності. Ступінь розробленості організаційних норм визначає рівень культури управління.
Технічні норми визначають пропорції між живою та опредметненою працею. Грунтуючись на наукових рекомендаціях, система управління визначає норми оснащеності підрозділів фірми, що виконують управлінські функції, відповідними технічними засобами.
Естетичні норми розповсюджуються як на технічну оснащеність, так і на зовнішнє середовище, в якому знаходяться робітники апарату управління. Спеціальної галузі знань, яка б займалася питаннями прикладної керівницької естетики, немає; тому реально проблеми підвищення естетичного рівня управління виконує технічна естетика.
Дотримання вказаних норм, їх врахування в практиці поширює можливості підвищення рівня управління, спрощення управлінських операцій, поліпшення умов управлінської праці, а отже, і підвищення ефективності управління.
Культура управління складається з :
1) культури робітників управління;
2) культури процесу управління;
3) культури умов праці;
4) культури документації.
Культура робітників управління є найважливішим елементом культури управління. Вона залежить від багатьох факторів і характеризується рівнем загальної культури, наявністю ділових якостей, необхідних для виконання обов’язків у відповідності із посадою. Вона визначається рівнем знань науки управління і умінням використовувати їх у процесі практичної діяльності.
Основними шляхами підвищення культури робітників управління є :
- глибоке оволодіння знаннями науки управління, засобами сучасного менеджменту;
- систематичне підвищення кваліфікації робітників, їх загальної культури;
- аналіз і практичне вдосконалення своєї діяльності.
Культура процесу управління означає, що організація фірми керується сучасними засобами управління; їхнє використання створює такі умови діяльності, за яких кожний робітник апарату управління чітко знає свою мету, зміст роботи, порядок та засоби її здійснення.
Культура процесу управління в значній мірі визначається культурою умов праці. Від того, наскільки зручне приміщення і робоче місце робітника, яка його технічна оснащеність, наскільки воно відповідає санітарно-гігієнічним нормам, значною мірою залежить ефективність праці робітників апарату управління.
Найважливіший елемент культури управління – культура документації. Роль і значення документації у процесі управління великі, оскільки жодна з функцій управління не може обійтися без інформації, носієм якої є документ. Тому змістовність документів, їх оформлення, організація їхнього руху і збереження в достатній мірі визначає культуру управління в організації. Таким чином, значення культури управління в діяльності будь-якої організації велике - вона з рештою визначає можливість організації досягнути поставлених цілей.
А вдосконалення культури управління є життєвою необхідністю і буде означати вдосконалення всіх її елементів.
Культура управління прямо пов`язана зі стилем управління, який являє собою момент культури працівників управління.
Стиль управління - сукупність конкретних способів, за допомогою яких відбувається взаємодія керівника (менеджера) з підлеглими; це - спосіб прийняття рішень та передачі завдань співробітникам.
Тобто стиль управління являє собою певний набір типових і відносно стабільних прийомів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного використання управлінських функцій, а через це і виконання завдань, що стоять перед організацією.
Виділяють два компоненти стилю управління:
а) способи, за допомогою яких здійснюється вплив на підлеглих і складаються взаємовідносини з ними;
б) способи, за допомогою яких будуються відносини з колегами та вищим керівництвом.
У першому компоненті нараховують 4 основних групи методів: 1)авторитарні (автократичні); 2)демократичні; 3)методи створення стимулюючих умов; 4)консультативні методи. Комбінація цих методів і визначає стиль управління і його форми.
Технологія управління дає таку класифікацію стилів управління:
Тип стилю Авторитарний Демократичний Ліберальний
Різновид (форма) стилю Експлу-ататор-ський Добрози-чливий Консуль-тативний Партіси-пативний Лібера-льний Бюрокра-тичний
1. Авторитарний стиль грунтується на віддані розпоряджень підлеглим за відсутності будь-яких оголошень зв’язку цих розпоряджень із загальними цілями і завданнями діяльності організації та прагненням дізнатися думку підлеглих. Керівник визначає не тільки зміст завдань, але і конкретні засоби їхнього виконання. При цьому пріоритет віддається наказам, а серед стимулів переважає загроза покарання. Авторитарний стиль прийнятний тоді, коли підлеглі цілком знаходяться під владою керівника або необмежено йому довіряють, а керівник не впевнений в тому, що вони спроможуться без нього діяти правильно. Авторитарний стиль має свої різновиди - експлуататорський та доброзичливий. Експлуататорський припускає, що керівник, не довіряючи підлеглим, вирішує усі питання сам, а їм ”спускає” лише вказівки відносно того, що, як та коли робити. Думки співробітників його не цікавлять, у кращому випадку він зробить милість пояснити їм незрозумілі моменти. Сприймаючи такі рішення як нав’язані ”згори”, підлеглі відносяться до них негативно, навіть якщо вони у сутності правильні, а тому виконують байдуже, незважаючи на загрози і санкції. Доброзичливий – більш м’який стиль. Керівник ставиться до підлеглих поблажливо, по-батьківські. При прийняті рішення цікавиться їхніми думками, хоча, незважаючи на їх обгрунтованість, може поступати по-своєму. При цьому керівник надає підлеглим певну самостійність. хоча і обмежену. Мотивування страхом і покаранням тут має місце, але воно мінімальне.
2. Демократичний стиль припускає, що підлеглі самостійно приймають рішення і шукають шляхи їхньої реалізації, а керівник заздалегідь створює для цього процесу необхідні умови, задає основні параметри роботи. Підлеглі одержують можливість ставити конкретні цілі і в рамках повноважень, що їм надані, визначають способи досягнення цих цілей. Звичайно, цей стиль допустимий тільки в тому випадку, якщо підлеглі добре знають свою роботу і можуть внести у її виконання певний елемент творчості. Фірми, в яких домінує демократичний стиль управління, характеризуються високим ступенем децентралізації повноважень, активною участю співробітників (для яких службові обов’язки стають привабливими самі по собі) у прийнятті рішень. В умовах демократичного керівництва підлеглі самі вирішують більшу частину проблем, а керівництво лише проявляє допомогу і сприяння. Виділяють два різновиди демократичного стилю - консультативний та партісипативний.
При консультативному стилі керівник постійно консультується з підлеглими та прагне використовувати все найкраще з того, що вони пропонують. Інформація рухається зверху вниз і навпаки. Серед стимулюючих заходів переважають заохочення, покарання ж використовується лише в крайніх випадках. Співробітники намагаються надати керівництву посильну допомогу, морально підтримати його в необхідних випадках.
Партісипативний різновид демократичного стилю управління припускає, що керівники повністю довіряють підлеглим по всіх питаннях, завжди вислуховують і конструктивно використовують їхню думку, організують широкий всебічний обмін інформацією, привертають підлеглих до діяльності щодо визначення цілей і контролю за їх досягненням, широко використовуючи як засоби стимулювання різноманітні форми заохочення.
В цілому, авторитарний і демократичний стилі грунтуються на активній ролі керівника в регулюванні діяльності підлеглих. Спеціальні дослідження показали, що в умовах авторитарного стилю управління вдається досягти приблизно в два рази більшого обсягу праці, ніж в умовах демократичного. Але за це доводиться розплачуватися низьким ентузіазмом та підвищеною агресивністю співробітників, водночас їх залежною, покірною поведінкою.
3. Третім, основним стилем керівництва є ліберальний стиль. Він грунтується на мінімальному втручанні у діяльність підлеглих. Керівник забезпечує їх інформацією та виступає у ролі посередника в контактах між ними. В той же час така форма може легко трансформуватися у бюрократичну, коли керівник взагалі усувається від справ, передаючи їх фактично в руки висуванців, що від його імені керують колективом, застосовуючи із часом все більш авторитарні засоби. Він лише робить вигляд, що керує, а насправді сам стає залежним від своїх добровільних помічників.
Не можна заздалегідь визнавати будь-який стиль управління хорошим чи поганим. Поганих і хороших стилів немає. Суть полягає у співвідношенні того, що керівник ”бере на себе” і в якій мірі підлеглі можуть впливати на його рішення. На практиці стиль управління завжди маневрує між авторитарністю і лібералізмом. Головне не ”плутати” стилі, уникати різних в одному епізоді. Інакше це буде розцінюватися як маніпуляція - ”гра в демократію” чи, навпаки, ”гра в сильну особистість”.
В кожному конкретному випадку стиль управління визначається такими чинниками, як: 1) здібності та особисті якості керівника; 2) зміст та термін вирішення задач; 3) специфіка ситуації; 4) структура організації; 5) рівень управління; 6) традиції управління; та ін.
<< | >>
Источник: Безгін К.С.. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ. 2011

Еще по теме КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ: ЗМІСТ, ОСНОВНІ ВИМОГИ, НОРМИ ТА ЕЛЕМЕНТИ. СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ:

  1. 8. КУЛЬТУРА ТА СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ. МЕНЕДЖЕР ЯК ЛІДЕР
  2. 4.2. зміст процесу управління персоналом
  3. СУТЬ, ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА УПРАВЛІННЯ
  4. Зміст науки менеджменту (соціального управління)
  5. 2.2. ЗМІСТ, ФУНКЦІЇ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
  6. 4.5.2. ОЦІНКА РІВНЯ КУЛЬТУРИ УПРАВЛІННЯ
  7. 4.5.1. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ УПРАВЛІННЯ
  8. 4.5. культура управління
  9. СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ (КЕРІВНИЦТВА) І ЙОГО ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
  10. 2. Основні критерії, показники і методологія оцінки ефективності управління
  11. 8.2. основні елементи підготовки нарад