1.2. СУТНІСТЬ, НЕОБХІДНІСТЬ ТА РІВНІ МЕНЕДЖМЕНТУ

Отже, менеджмент - це специфічна форма одного із видів соціального (а саме економічного) управління. А якщо це так, то найбільш загальні його характеристики - сутність та необхідність - ми виводимо з родового поняття - управління.
Управління як особливий вид людської діяльності, з`являється там і тоді, де і коли має місце колективна праця в рамках деякої людської спільноти, що іменується організацією. Остання в теорії управління означає деяку групу людей, що виконують спільну роботу.
Колективна робота потребує певної узгодженості між робітниками щодо черговості, місця, часу виконання трудових операцій і використання інструментів та інших засобів. Гуртом будь-яку роботу виконувати легше й продуктивніше. Перший крок на цьому шляху - закріплення окремих трудових операцій за окремими робітниками. Це називається горизонтальним розподілом праці або спеціалізацією і сенс її - у значному підвищенні продуктивності. Ще Адам Сміт наводив приклад ефекту спеціалізації у виробництві шпильок: один робітник, виконуючи всі операції, робив їх 20 шт. за день, а розподіл операцій між робітниками, так що кожний виконував лише одну, дозволив 10 робітникам робити 48 тис. шпильок щоденно, тобто денний виробіток на одного працюючого становив 4 тис. 800 шпильок. Зворотною стороною спеціалізації є кооперація, яка означає об`єднання трудових зусиль спеціалізовано працюючих, щоб їх уособлена діяльність призвела до кінцевої спільної мети. То ж якимось чином, хтось повинен взяти на себе функцію розподілу трудових операцій та їх кооперування.
Спільна праця буде ефективнішою, якщо інтереси окремих робітників будуть співпадати з інтересами групи і організації в цілому. Хтось повинен вивчити цю проблему, знайти способи та засоби її вирішення.
Якщо робота довгострокова, потребує значної кількості матеріальних засобів, то виникає потреба налагодити їх своєчасне постачання, розподіл та витрачання грошей і т. ін. Цю функцію важко буде поєднувати з виконанням основної трудової операції, доведеться доручити її комусь із членів організації.
Крім того, навколишнє середовище організації може сприяти, а може й заважати досягненню поставленої мети. Хтось повинен відслідковувати цей вплив, оцінювати його спрямованість, розробляти та запроваджувати заходи, які б закріпляли позитивні та нейтралізували негативні тенденції впливу зовнішнього середовища.
Таким чином, сама колективна праця породжує чинники, які зумовлюють необхідність специфічного виду діяльності - забезпечення узгодженості цих чинників, надання їх дії такого спрямування, яке дозволило досягти кінцевої мети легшим та ефективнішим шляхом. Цей специфічний вид діяльності й зветься управлінням. К.Маркс з цього приводу влучно зауважив, що окремий скрипаль сам керує собою. Оркестр потребує диригента.
Хоча управління є актом людської волі, тобто явищем суб`єктивним, воно виступає способом реалізації вимог об'єктивних законів людської діяльності, насамперед, закону неухильного росту продуктивності праці. ”Законний” характер цього соціального феномена полягає у забезпеченні додаткового продуктивного ефекту, названого польським вченим Яном Зєлєнєвським організаційним ефектом колективної діяльності. (До речи, наявність такого ефекту спростовує твердження про непродуктивність управлінської праці.) В науці кібернетиці цей ефект вважають проявом системного закону синергії: якості та можливості системи (організації) як цілого більші за суму якостей та можливостей її складових елементів, бо останні взаємодоповнюють, взаємопідтримують один одного.
Якщо обсяг роботи з узгодження групової праці стає несумісним з виконанням безпосередніх трудових операцій, ця функція перетворюється на виключну для деякої особи чи групи осіб.
В господарчому житті її виконував власник засобів виробництва. Згодом, коли розповсюдилась акціонерна форма власності, що привело до відокремлення капіталу - функції від капіталу - власності, робота з управління переходить до найманих фахівців-менеджерів. Виникає професія управлінця і відповідна соціальна верства.
В масштабних і складних за структурою організаціях обсяг самої управлінської роботи надто значний і тому вона має бути поділеною як по горизонталі, так і по вертикалі.
Горизонтальний розподіл праці в сфері управління - не що інше, як розстановка конкретних керівників на чолі функціональних підрозділів. Наприклад, на підприємстві - це призначення начальників відділів, цехів, виробничих змін тощо.
Коли керівників багато, треба координувати і їх роботу. Це вирішується шляхом вертикального розподілу праці (між управлінцями), в результаті чого й складаються рівні управління. Їх кількість може бути різною навіть у схожих за характером побудови організаціях. Наприклад, в таких централізованих організаціях, як католицька церква і армія: у першій від Папи Римського до парафіяльного попа - всього чотири рівні, тоді як в армії від міністра оборони до командира відділення - майже десять.
Але традиційно всіх керівників розподіляють на три рівні - вищий, середній та низовий. Керівники низового рівня (англ. - low management) безпосередньо управляють робітниками (не керуючими), спостерігаючи за процесом виробництва, і відповідають за використання виділених їм ресурсів. В основному їх увага прикута до щоденних операцій та дій, що забезпечують безперервність праці. У них найнижчий рівень повноважень. Більше 50% робочого часу вони витрачають на спілкування, в основному зі своїми підлеглими. Контакти з іншими керівниками, навіть рівними за рангом, - не поширені. Задачі, що вирішуються ними, порівняно не складні; рішення, що вони приймають, реалізуються протягом короткого часу.
Керівники середнього рівня (англ. - middle management) мають більш широкі повноваження, складні обов`язки і відповідно вищу відповідальність. Вони керують підрозділами, координуючи та контролюючи діяльність керівників низової ланки. В службовій ієрархії вони немовби буфер між нижнім та вищим ”поверхами” управління. Основні зусилля їх приходяться на щоденний контроль, планування та навчання підлеглих, що складає, за даними американського дослідника Ч.Макдональда, відповідно 21%, 14% та 14% робочого часу. У їх роботі переважають операції з передачі інформації з ”поверху на поверх” та трансформації її у зрозумілу і прийнятну форму.
Керівники вищого рівня (англ. - top management) - найменш численний шар - володіють всією повнотою влади і відповідальності, керують роботою значного сегменту чи організацією в цілому. На їх плечах в основному - розробка довгострокових планів, контакти з зовнішнім середовищем, адаптація організації до різноманітних змін. Основні витрати робочого часу, за дослідженнями Г.Мінцберга (США): на роботу з паперами - 22%, заплановані засідання, наради, зустрічі - біля 60% щоденно. Близько 80% свого робочого часу вони витрачають на спілкування з керівниками свого та середнього рангу.
Професія менеджера, як і будь-яка інша, - це спосіб заробити гроші. Щоб їх мати слюсар обробляє залізо, тесляр - деревину, муляр кладе цеглу, менеджер керує людьми. І дістаються йому ці гроші (всупереч обивательській думці) дуже не легко, оскільки людина значно складніша за цеглину чи залізяччя і керувати нею значно важче. ”Щоб бути хорошим менеджером, - пише Діана Трейсі, - вам треба бути: психологом, організатором, другом, вчителем, експертом у постановці задач, лідером, людиною, що вміє слухати інших... і це тільки для початку”[14, с.11].
<< | >>
Источник: Безгін К.С.. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ. 2011

Еще по теме 1.2. СУТНІСТЬ, НЕОБХІДНІСТЬ ТА РІВНІ МЕНЕДЖМЕНТУ:

  1. 2.6.1. СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ І НЕОБХІДНІСТЬ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ
  2. 3.1. НЕОБХІДНІСТЬ, СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ ПЛАНУВАННЯ. Види планів
  3. РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ
  4. Тема. Сутність менеджменту, принципи управління
  5. РІВНІ УПРАВЛІННЯ. ГРУПИ МЕНЕДЖЕРІВ
  6. ПОНЯТТЯ МЕНЕДЖМЕНТУ, ЙОГО СУТНІСТЬ І ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ
  7. Соціальна відповідальність та етика в менеджмент. Сутність відповідальності та етики в менеджменті.
  8. 4.1.СУТНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ
  9. 1.2.1. ПРИЧИНИ, ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ
  10. Сутність менеджменту (соціального управління)
  11. ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ – ПЛАНУВАННЯ: СУТНІСТЬ, ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ
  12. 6.1. НЕОБХІДНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗМІСТ КОНТРОЛЮ
  13. НЕОБХІДНІСТЬ ВЛАДИ В УПРАВЛІННІ.
  14. 3.1.1. ВИЗНАЧЕННЯ, ЗНАЧЕННЯ І НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР