3. СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ

Численні дослідження й опитуванння, проведені серед керівників найбільш передових компаній і фірм у різних країнах світу, дозволяють зробити важливе узагальнення, що ефективність будь-якого управляємого соціального об'єкту (підприємства, регіону, країни) залежить, насамперед, від трьох найважливіших умов: сприятливого навколишнього середовища; правильно сформульованої стратегії (довгострокової цілі); якості людських і особливо управлінських ресурсів.
Вcі інші (або класичні) чинники суспільного виробництва: праця, капітал, технології і т.інше - результат вищезгаданих умов. Перші дві умови також є результатом третього, а саме - якості управлінських кадрів і всього людського потенціалу керованого соціального об'єкта.
Ефективність управління - досить складна категорія, що виступає одним з основних показників досконалості управління, обумовлена найчастіше за допомогою зіставлення результатів управління і ресурсів, витрачених на його досягнення. Як відомо, ефективність управління можна оцінити шляхом порівняння отриманого прибутку і витрат на управління. Але така елементарна оцінка не завжди є коректною. Особливо це стосується організацій, що здійснюють свою діяльність в сфері послуг. По-перше, результат управління не завжди полягає в прибутку.
По-друге, не завжди відповідає очікуваному безпосередньому й опосередкованому результату. А останній приховує роль управління в його досягненні, тому що прибуток найчастіше виступає як опосередкований результат.
По-третє, результат управління може бути не тільки економічним, але і соціальним, соціально-економічним, соціально-політичним, соціально-психологічним.
По-четверте, витрати на управління не завжди можливо досить чітко визначити і виділити.
Проте для того, щоб дати об'єктивну оцінку ефективності управління, необхідно поряд із визначенням (виявленням) і створенням відповідних умов, старанно й обгрунтовано відібрати також критерії, показники, методи виміру й оцінки ефективності управлінської діяльності.
Розглянемо більш предметно критерії соціальної ефективності управління. У цьому зв'язку комплексний (системний) характер результатів управління дозволяє виділити три самостійні рівня таких критеріїв.
Це, насамперед, критерії загальної, спеціальної і конкретної соціальної ефективності систем управління, тобто сукупностей взаємозалежних суб'єктів і об`єктів управління.
Як видно з наведеної класифікації - перший (або вищий) рівень складають критерії загальної соціальної ефективності управління, що представляють з себе найбільш узагальнені і важливі з них і відображають суспільну користь, принесену людям (суспільству в цілому) у результаті існування і функціонування відповідних систем, управління. Цей рівень критеріїв, з одного боку, пов,язаний із потребами, інтересами і цілями суспільного розвитку (як загальнонаціонального, так регіонального і місцевого), а з іншого, дає можливість бачити (і вимірювати) ступінь задоволення потреб, інтересів і цілей.
Аналіз вітчизняних і закордонних досліджень свідчить, що до критеріїв загальної соціальної ефективності управління можна віднести:
1. Рівень продуктивності праці, співвіднесений із світовими параметрами по відповідних його видах;
2. Темпи і масштаби приросту національного багатства, обчислені за методикою ООН;
3. Рівень добробуту життя людей у розрахунку на душу населення з розбивкою прибутків різноманітних його соціальних прошарків, груп і категорій, а також у порівнянні зі стандартами розвинутих країн;
4. Упорядкованість, безпека і надійність суспільних відносин, їхнє відтворення з наростаючим позитивним результатом.
Поряд із перерахованими вище в різних системах управління можуть використовуватися й інші критерії, що розкривають внесок даних систем управління в розвиток суспільства, на доказ його потреб і інтересів, вирішення його ближніх і дальніх проблем, запитів і цілей.
Другий або середній рівень складають критерії спеціальної ефективності управління, що розкривають організацію і функціонування власне управляючих підсистем.
Отут аналіз і оцінка здійснюються в межах самих суб'єктів управління або їх ланок, що охоплюють своїм управлінським впливом ті або інші управляємі об'єкти. Такі критерії покликані відобразити раціональність організаційної побудови управляючих підсистем, обгрунтованість розподілу в них функцій, каналів спрямування інформації і технічних засобів, доцільність форм і методів управлінської діяльності, що використовуються, підготовленість управлінців і багато чого іншого, що дуже актуально для організації управління і його удосконалювання. Серед критеріїв цього рівня, особливо значимих, можна виділити такі.
1. Цілеспрямування (цільова обгрунтованість) організації і функціонування суб'єктів управління, їхніх підсистем і ланок, що визначається по ступеню відповідності їхніх управляючих впливів цілям, що випливають із положення і ролі в структурі суспільства.
2. Витрати часу на вирішення різноманітних управлінських питань і здійснення управлінських операцій.
3. Стиль функціонування суб'єктів управління, їхніх підсистем і ланок. Стиль, як відомо, представляє з себе визначену манеру поведінки діяльності суб'єкта управління і характеризується співвідношенням між встановленням норм і безпосередньою організаторською діяльністю, змістом і кількістю прийнятих рішень, змістом і числом нарад, засідань, перевірок і інших організаційних дій, зосередженням управлінських зусиль на найважливіших пріоритетних ділянках діяльності управляємих об'єктів або їхніх ланок. На стиль дуже сильно впливають можливості особистості (керівника, хазяїна або виконавця).
4. Складність організації суб'єктів управління, їхніх підсистем і ланок - їх горизонтальна і вертикальна розчленованість. Даний критерій дуже актуальний тому, що, чим складнішою є організаційна структура, тим більше часу витрачається на проходження управляючих впливів, сильніше піддається змінам (перекручуванням) інформація, а також виникають додаткові проблеми на "стикувальних" вузлах і інші негативні явища.
5. Сукупні витрати : економічні, соціальні, технічні, інформаційні, кадрові й інші на утримання і забезпечення функціонування відповідних суб'єктів управління, їхніх підсистем і ланок.
Третій або нижчий рівень, при аналізі й оцінці управління складають критерії конкретної соціальної ефективності кожної організаційної структури управління й управлінського працівника, кожного учасника управління, кожного одиничного управлінського рішення, дії і відношення. При цьому подібні критерії, як показує проведений аналіз, містяться в таких проявах управлінської діяльності:
1. У ступені відповідності напрямків, змісту і результатів діяльності управлінських структур і їхніх працівників тим її параметрам, що визначені функціями, посадовими положеннями і статусом управлінського працівника, де кожний управляючй орган, кожна керівна посада створюються для реалізації визначених цілей, завдань і функцій;
2. У законності рішень і дій відповідних управлінських структур і їхніх працівників.
3. У реальності впливу управлінської діяльності на стан і розвиток управляємих об'єктів
4. У глибині врахування і вираження в управлінських рішеннях і діях корінних (базових) і комплексних потреб, інтересів і цілей людей.
5. У характері й обсязі взаємозв'язків (взаємодій) із широким колом людей (із трудовими колективами).
6. У ступені авторитетності (компетентності і доцільності) рішень і дій організаційних структур управління і їхнього управлінського персоналу.
7. У достовірності (правдивості), доцільності і своєчасності управлінської інформації, що видається управлінськими структурами і їхніми працівниками
8. У моральному (соціально-культурному й етичному) впливі управлінської діяльності на "зовнішне" середовище.
Необхідно також підкреслити, що поряд із зазначеними - важливе значення можуть мати й інші критерії і показники, що дозволяють правильно оцінювати співвідношення між потенціалом управління і мірою його використання, між ресурсами управління і їхньою реальною включеністю в суспільну життєдіяльність.
<< | >>
Источник: Шимановська-Діанич Л.М.. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (Частина 2). 2001

Еще по теме 3. СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ:

  1. РОЗДІЛ 6. ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ
  2. СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ (КЕРІВНИЦТВА) І ЙОГО ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
  3. СОЦІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СИСТЕМА
  4. Система менеджменту (соціального управління)
  5. ЛЕКЦІЯ. МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СОЦІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ
  6. 4.3.4. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ
  7. Сутність менеджменту (соціального управління)
  8. Зміст науки менеджменту (соціального управління)
  9. ЗАКОН СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ (СОЦІАЛЬНИХ РОЛЕЙ).
  10. 6.2. ЕФЕКТИВНІСТЬ КОНТРОЛЮ І УМОВИ ЇЇ ДОСЯГНЕННЯ
  11. 11.1.3. ОСОБЛИВОСТІ, РЕЗУЛЬТАТИ Й ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ
  12. ФОРМАЛЬНІ І НЕФОРМАЛЬНІ ГРУПИ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА, ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ І ФАКТОРИ ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ
  13. ШКОЛА СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ
  14. СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА
  15. ЗАКОН СОЦІАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ.
  16. ЛЕКЦІЯ. ЛІДЕРСТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ
  17. ПОНЯТТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ І ЯК ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ